Документ без названия
 Україна

Віктор Федорович Янукович

Ві́ктор Фе́дорович Януко́вич — колишній український державний діяч, політик, колишній (4-й) Президент України (з 25 лютого 2010 до 22 лютого 2014), злочинець-рецидивіст. Визнаний Верховною Радою таким, що самоусунувся від виконання своїх конституційних повноважень, а згодом позбавлений звання Президента України спеціальним законом.

Віктор Федорович ЯнуковичВіктор Федорович Янукович народився 9 липня 1950р. у робітничому селищі Жуківка біля міста Єнакієвого, Донецької області (тоді — Сталінської); батько Федір Володимирович (білорус / поляк / росіянин) (1923–1991) — металург; мати Ольга Семенівна Янукович (Леонова) (росіянка) (1925–1952) — медсестра. У Віктора Януковича є звідні сестри, але він про них воліє не згадувати.
Мати померла, коли Віктору Януковичу було 2 роки. Батько одружився удруге. Через погані стосунки з мачухою Янукович пішов з батьківського дому до бабусі, жив «у малюсінькому флігелі».

Був двічі судимий (15 грудня 1967 року та 8 червня 1970 року) — просидів у в'язниці за кримінальні злочини, загалом три з половиною роки. 1978 року судимості начебто було знято, проте подальші розслідування виявили, що зняття судимостей підроблене.


Початок політичної кар'єри

Віктор Янукович вступив до лав КПРС 1980 року. 1981 року Комітет партійного контролю (КПК) відряджав у Донецьк для перевірки законності погашення судимостей Януковича відповідального контролера КПК Михайла Люнькова. Наступного року Віктор Янукович був обраний депутатом Карло-Марксівської сільради міста Єнакієве.

Становлення Віктора Януковича як регіонального лідера відбулося в середині 90-х років. До цього моменту в Донецькій області вже оформилось одне з найсильніших фінансових угрупувань України. Вважається, що Віктор Янукович зробив чималий внесок до його створення. Саме його називали одним з авторів схеми «вугілля-кокс-метал»: шахти в Україні отримували державні дотації; кокс, що вироблявся з вугілля, що теж дотувалось, дозволяв різко понизити собівартість металу; об'єднання в одних руках всього виробничого ланцюжка від видобутку вугілля до експорту металопродукції дозволяло виводити за кордон державні дотації у вигляді прибутку за експортований метал і відшкодованого ПДВ. Саме тоді, вважається, виник тандем Віктора Януковича і Рината Ахметова.

Після заміни на керівному посту області Щербаня Володимира Петровича на Полякова Сергія Васильовича, влітку 1996 року Віктора Януковича призначено заступником, а потім першим заступником нового голови обласної державної адміністрації (займався роботою базових галузей промисловості, енергетики, транспорту і зв'язку). Не бажаючи заглиблюватися в проблеми регіону, Сергій Поляков практично переклав свої функції на Віктора Януковича. Авторитет останнього на місцевому і державному рівні зріс, відкривши шлях до ще вищого кар'єрного злету.


Голова Донецької облдержадміністрації

14 травня 1997 р. Указом Президента № 435/97 Віктор Янукович призначений на місце звільненого голови Донецької обласної державної адміністрації Полякова Сергія Васильовича. Кандидатуру Януковича вважали найбільш логічною, враховуючи його здатність обходити гострі кути у відносинах між регіоном і центром.

14 червня 1998 р. Віктор Янукович перемагає на повторних виборах в обласний Раді з виборчого округу № 7 (вибори 28 березня 1998 р. визнані такими, що не відбулися). 11 404 виборці (78,41 %) віддають за нього свій голос.

14 травня 1999 р. шоста сесія Донецької обласної Ради ХХІІІ скликання ухвалила заяву Пономарьова Івана Дмитровича про звільнення від виконання обов'язків голови за станом здоров'я. У цій заяві згадана кандидатура голови Донецької обласної держадміністрації Віктора Януковича як найприйнятніша заміна. Більшість депутатів підтримали її, дозволивши Віктору Януковичу суміщати посади керівника обласної виконавчої і представницької влади, що суперечило чинному законодавству України.

Віктор Янукович був одним з тих, хто суміщав керівні посади в обласній раді і облдержадміністрації. На початку 2001 р. подав заяву про відставку з поста голови облради. Але облрада переважною більшістю голосів (136 — «за» при 4 — «проти») ухвалила рішення продовжити повноваження своєму керівникові.

У травні 2001-го Віктор Янукович зробив ще одну спробу піти з посади голови облради, пояснюючи це тим, що за попередні два роки в облраді створено стабільну конструктивну більшість, і тому відпала необхідність суміщати посади. Новим головою облради став Борис Вікторович Колесніков. На Виборах до Верховної Ради 2002 р. в Донецькій області переміг пропрезидентський блок «За єдину Україну!». Список блоку отримав майже 40 % голосів донецьких виборців. В одномандатних округах (всього їх — 23) пройшли в основному його висуванці, які згодом склали основу фракції «Регіони України». Віктор Янукович обраний депутатом Обласної ради в місті Димитрові (нині Мирноград). За нього проголосували більше 70 % жителів округу.

Перебуваючи на посаді Голови облдержадміністрації, Віктор Янукович не вступав в Партію регіонів, проте не приховував своїх симпатій до неї, заявляючи зокрема, що ця партія «має велике майбутнє в Донбасі». Пізніше, коли Віктор Янукович став Прем'єр-міністром України за квотою фракції «Регіони України», йому запропонували очолити Партію регіонів. Офіційно з цією ініціативою виступили декілька місцевих організацій партії в Донецькій області. Віктор Янукович був обраний лідером на 5-му з'їзді Партії регіонів 19 квітня 2003 р. Микола Азаров став головою політичної ради; Володимир Рибак — головою виконкому політичної ради партії.

Віктор Янукович — прихильник змішаної виборчої системи. Такої ж точки зору дотримувалася і Донецька облрада. Зокрема, 2001 р. він прийняв звернення до Верховної Ради і Президента з проханням зберегти змішану систему, «щоб не обмежувати права громадян».

Завдяки активній підтримці Віктора Януковича і фінансово-економічних груп Донбасу, в першу чергу Індустріального союзу Донбасу (ІСД), кандидатури Леоніда Кучми на президентських виборах 1999 року, останній здобуває перемогу в Донецькій області, мешканці якої мали симпатії до представників лівих сил. У першому турі 31 жовтня Леонід Кучма отримав в свою підтримку 31,96 %, а основний його суперник Петро Симоненко (лідер Комуністичної партії України) — 39,40 %. У другому турі 14 листопада Леонід Кучма набрав — 52,98 % голосів, а Петро Симоненко — 41,22 %.

Незадовго до своєї відставки, яка відбулася в січні 2001 р., віце-прем'єр з ПЕК в уряді Віктора Ющенка Юлія Тимошенко запропонувала свій план реформування вугільної галузі. Проте в Донбасі до нього поставилися різко негативно: наприклад, Віктор Янукович назвав його популістським. У Донецьку дуже боялися ідей уряду Віктора Ющенко щодо закриття 88 шахт, зокрема 39 — в Донецькій області. У той період, коли Віктор Ющенко очолював Кабінет Міністрів, до звичайних скарг обласної влади про те, що владні повноваження надмірно централізовані в руках Києва, додалася незадоволеність політикою уряду в паливно-енергетичному комплексі.

У часи перебування на посаді Голови облдержадміністрації Віктор Янукович був лобістом деяких проектів у рамках регіону, зокрема Роман Гайовий з Агентства журналістських досліджень приводить такі успішні лобістські проекти губернатора Януковича: введення високого мита на коксівне вугілля, що дало можливість вирівняти в ціні дешеве російське з дорогим українським вугіллям; прогрес в об'єднанні місцевих енергокомпаній; експансію донецьких фірм на ринок сусідньої Луганщини.

Віктору Януковичу належала ідея створення на території Донбасу вільних економічних зон — «Донбас» й «Азов», які дали можливість окремим місцевим компаніям отримати податкові та митні пільги і кращі умови розвитку, він також відомий як лобіст вугільних підприємств, проти закриття яких він виступав.


Прем'єр-міністр України (21 листопада 2002 — 5 січня 2005)

У листопаді 2002 р. Леонід Кучма відправив у відставку Прем'єр-міністра Анатолія Кінаха та запропонував на цю посаду Віктора Януковича. «За» проголосували 234 Народних депутата України.

Коли Віктор Янукович став Прем'єр-міністром України, уряд почав приділяти більше уваги реформуванню вугільної галузі: розроблена відповідна програма, яка передбачала об'єднання шахт в крупні державні компанії, що надалі підлягали акціонуванню, а потім — приватизації, для полегшення роботи державних вугільних компаній планувалося створити спеціальну енергорозподільну компанію, яка б поставляла на шахти електроенергію за зниженими цінами. Міністерство палива та енергетики вважало, що саме таким способом реально вдасться провести антикризові заходи.

Віктор Янукович подав у відставку з посади голови Уряду 31 грудня 2004 р., після оголошення результатів Виборів Президента України 2004, у яких (у третьому турі) перемогу отримав Віктор Ющенко. Відставку прийнято Президентом Леонідом Кучмою 5 січня 2005 р.

Віктор Янукович очолював уряд України 3 роки та 6 місяців (абсолютний рекорд перебування на посаді Прем'єр-міністра України). За часів першого уряду Віктора Януковича зафіксований найвищий показник зростання ВВП за історію незалежної України — 12,1 % у 2004 р.

У 2004 р. Прем'єр-міністр України Віктор Янукович за підтримки президента Леоніда Кучми став «кандидатом від влади» на президентських виборах в Україні.

Під час президентської кампанії у засобах масової інформації та з трибуни Верховної Ради оприлюднені факти біографії В. Януковича, пов'язані із вчиненими ним злочинами та із співпрацею його з КДБ (див., наприклад, фотокопію запиту Г. Омельченка).

Віктор Янукович мав велику підтримку на Донбасі та значну серед електорату південних та східних областей України. Прихильники Віктора Януковича наголошували на економічному зростанні східних регіонів за часи діяльності уряду у 2002—2004 рр., суттєвим аргументом була проросійська економічна та культурна політика. У Києві, центральних, північних та, особливо, західних областях Віктор Янукович користувався дуже низькою підтримкою — перш за все, через зростання цін на основні продукти харчування, значний рівень корупції практично у всіх гілках влади, кримінальне минуле Віктора Януковича, проросійську орієнтацію.

У першому турі Віктор Янукович набрав 11008731 голос (39,26 %), посівши 2-е місце серед 24 претендентів (поступившись Віктору Ющенку). У другому турі, відповідно до офіційної заяви Центральної виборчої комісії, Віктор Янукович здобув перемогу (одержавши 49,46 % голосів),[56] але, в умовах масових акцій протесу, розгорнутих прихильниками Віктора Ющенка, які обвинуватили владу в масовій фальсифікації виборів, Верховний Суд, розглянувши представлені докази, визнав, що встановити достовірні результати голосування неможливо. Згідно з рішенням ВСУ 26 грудня 2004 р. відбулося переголосування другого туру, у якому Віктор Янукович програв, набравши 44,2 %. Але навіть після рішення Верховного Суду нікому з високопосадовців офіційні обвинувачення в організації фальсифікацій висунуті не були.

У 2009 р. Віктор Янукович зазначив, що віддав перемогу іншому кандидату, щоб не допустити кровопролиття: «Я не хотів, щоб матері втратили дітей, дружини — чоловіків. Я не хотів, щоб по великій річці Дніпро за течією попливли трупи з міста Києва. Я не хотів на крові здобути владу».


Опозиційна діяльність (2005—2006)

Після поразки на президентських виборах Віктор Янукович не полишив політичної діяльності і виступив з критикою економічного курсу, запровадженого президентом Віктором Ющенком і прем'єром Юлією Тимошенко. Віктор Янукович відзначав, що незбалансована економічна політика спрямована на різке зростання соціальних виплат в державному бюджеті, нарощування податкового тиску на підприємства, а також різке скорочення капітальних інвестицій в основні фонди, призведуть до наростання кризових явищ в економіці країни.

У квітні 2005 року лідери 19 політичних партій і 12 громадських організацій домовилися про створення опозиційної коаліції на чолі з Віктором Януковичем. Така широка коаліція так і не була сформована і Партія регіонів взяла участь в Виборах до Верховної Ради 2006 самостійно. Віктор Янукович почав реорганізацію своєї Партії регіонів, пообіцявши зайняти пост Прем'єр-міністра після парламентських виборів або, принаймні, отримати істотну вагу в наступному уряді.

Влітку 2005 року Генеральна прокуратура України звинуватила Віктора Януковича в незаконній видачі премій призерам Олімпійських ігор в Афінах 2004 із державного бюджету, у виділенні коштів Донецькому аеропорту на закупівлю устаткування для забезпечення безпеки польотів. Генеральна прокуратура також зацікавилася земельною ділянкою, яка була оформлена на Віктора Януковича губернатором Івано-франківської області Михайлом Вишиванюком 2000 року.

Під час перебування в опозиції Віктор Янукович написав книгу «Рік в опозиції», яку презентував за два тижні до виборів.

Віктор Янукович — народний депутат України V скликання від Партії регіонів (квітень-липень 2006 року), № 1 в списку. На час виборів — голова Партії регіонів. Член Комітету Верховної Ради з питань правової політики (липень-вересень 2006 року), голова фракції Партії регіонів (травень-вересень 2006 року). Склав депутатські повноваження 12 вересня 2006 року, у зв'язку з обранням Прем'єр-міністром України.

На виборах у Верховну Раду України, що відбулися 26 березня 2006 року, Партія регіонів набрала 32,14 відсотка голосів, зайнявши перше місце. Спроби створення парламентської коаліції, яка могла б сформувати Кабінет міністрів і утвердила Прем'єр-міністра, довгий час були безрезультатні: спочатку фракція Партії регіонів була в меншині, — теоретична більшість могла складатись з Блоку Юлії Тимошенко, Нашої України і Соціалістичної партії (останні в своїй передвиборчій компанії обережно використовували «помаранчеву» риторику). Але згодом суперечності між лідерами цих фракцій, та дії Президента України Віктора Ющенка, який схилявся до коаліції Нашої України з Партією регіонів[джерело?], привели до того, що лідер соціалістів Олександр Мороз, заради обрання його спікером Верховної Ради, пішов на «союз» з Віктором Януковичем, і ситуація в українському парламенті змінилася — більшість мандатів отримала коаліція Партії регіонів, соціалістів і Комуністичної партії. Президент Ющенко оголосив нову коаліцію нелегітимною, і мова зайшла про можливий розпуск Ради і призначення нових виборів.

Проте у серпні 2006 року, в ході переговорів між президентом Ющенком і лідерами парламентських фракцій, був розроблений документ — Універсал національної єдності, який підписали представники всіх фракцій Верховної Ради, окрім Юлії Тимошенко і голови фракції Компартії Петра Симоненко (він не підтримав декілька пунктів Універсала). У документ, окрім положень, що передбачали використання української мови як державної і гарантували громадянам України вільне використання російської або інших мов, був також включений пункт про виконання плану дій «Україна—НАТО». На підставі цього Універсала, 7 липня 2006 року була створена Антикризова коаліція, яка з 23 березня 2007 року змінила назву на Коаліція національної єдності[65], за участю фракцій Партії регіонів, КПУ, та СПУ. 4 серпня 2006 року Верховною Радою України був призначений персональний склад Кабінету Міністрів України та Прем'єр-міністр України Віктор Янукович, який на момент призначення на цю посаду був народним депутатом України. У зв'язку з тим, що протягом двадцяти днів з моменту призначення повноваження народного депутата України Віктора Януковича не були припинені, з огляду на вимоги статті 5 Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності», постанова Верховної Ради України від 4 серпня 2006 року про призначення Віктора Януковича на посаду прем'єр-міністра України втратила чинність з 25 серпня 2006 року. Але, попри це, Віктор Янукович, сумнівно з правової точки зору, продовжував здійснювати повноваження Прем'єр-міністра України до призначення нового Уряду за результатами позачергових виборів народних депутатів 2007 року.


Президентські вибори 2010 року

У першому турі виборів найбільшу кількість голосів набрав Віктор Янукович — 8 686 751 (35.32 %), друге місце посіла Юлія Тимошенко — 6 159 829 (25.05 %). Ці два кандидати вийшли до другого туру виборів.

У другому турі виборів за результатами обробки 100,00 % протоколів перемагає лідер опозиції Віктор Янукович — 48,95 % (12 481 266 голосів); Юлія Тимошенко відстає на 3,48 відсотки — 45,47 % (11 593 357 голосів). Проти обох кандидатів проголосувало 4,36 % громадян. Визнаних недійсними виборчих бюлетенів — 1,19 %. Зросла в порівнянні з першим туром активність виборців — 69,15 % (66,76 % у першому турі).

Не дочекавшись офіційних результатів, Януковича з перемогою привітали президенти Росії, Латвії, Естонії, США, Польщі, ЄС, Грузії, Німеччини, Франції, прем'єр Туреччини, Патріарх Кирило тощо. Першим привітав кандидата Олександр Мороз.

14 лютого 2010 року ЦВК оголосила офіційні результати виборів президента України, згідно з якими лідер Партії регіонів Віктор Янукович переміг і став наступним президентом країни.

17 лютого Вищий адміністративний суд України призупинив рішення ЦВК про визнання Януковича президентом України в забезпечення позову Юлії Тимошенко про скасування підсумків другого туру виборів. Cуд не задовольнив клопотання Тимошенко заборонити Януковичу складати присягу президента на урочистому засіданні Верховної Ради.

19 лютого Верховна Рада достроково припинила повноваження народного депутата Віктора Януковича у зв'язку з особистою заявою про складання депутатських повноважень. За постанову проголосували 242 депутати з 428 зареєстрованих в залі.

20 лютого ВАСУ відновив дію протоколу Центральної виборчої комісії про результати повторного голосування з виборів Президента України 7 лютого.