Документ без названия
 Україна

Кучма Леонід Данилович

Ку́чма Леоні́д Дани́лович (нар. 9 серпня 1938, с. Чайкине, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР) — український управлінець, політик і державний діяч, президент України (19 липня 1994 — 23 січня 2005), прем'єр-міністр України з 13 жовтня 1992 по 21 вересня 1993, генеральний директор ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова» (1986—1992). Почесний громадянин Дніпра.

Ку́чма Леоні́д Дани́ловичНародився в селі Чайкине, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, нині Україна. Батько — Данило Прокопович Кучма, учасник Другої світової війни, загинув на фронті 1944 року. Мати — Параска Трохимівна Кучма, колгоспниця. Одружений, дружина Людмила Миколаївна — нині почесний президент Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям». Їхня дочка — Олена Пінчук (Франчук), дружина мільярдера Віктора Пінчука. Онуки: Роман і Катерина.

У 1960 році здобув освіту інженера-механіка у галузі ракетної техніки на фізико-технічному факультеті Дніпровського університету.

У 1961 році познайомився і одружився з Людмилою Тумановою, прийомною дочкою головного технолога «Південного машинобудівного заводу», а в майбутньому головного інженера Головного технічного управління Міністерства загального машинобудування СРСР Геннадія Туманова. Одруження допомогло Кучмі зробити стрімку кар'єру на «Південмаші».

У 1960-1982 роках — інженер, старший інженер, провідний конструктор, помічник головного конструктора, технічний керівник випробувань ракетно-космічних комплексів космодрому Байконур (Казахстан). Паралельно з 1975 по 1981 секретар партійного комітету комуністичної партії Конструкторського бюро «Південне», пізніше з 1981 по 1982 — секретар парткому Виробничого об'єднання «Південний машинобудівний завод» — на той час найбільший завод військової та ракетно-космічної техніки, а також цивільної продукції у Радянському Союзі.

З 1982 по 1986 роки — перший заступник генерального конструктора КБ «Південне», а з 1986 по 1992 — генеральний директор ВО «Південний».


Політична діяльність

У 1990–1992 рр. народний депутат УРСР (XII скликання, а пізніше Верховної Ради України першого скликання), член Комісії з питань оборони і державної безпеки.

Жовтень 1992 — вересень 1993 — прем'єр-міністр України, член Ради національної безпеки і оборони. У вересні 1993 р. пішов у відставку з посади прем'єр-міністра.

З грудня 1993 р. — президент Ради промисловців та підприємців України. Березень 1994 — серпень 1994 — народний депутат України 2-го скликання, член міжрегіональної депутатської групи.

10 липня 1994 — обраний на посаду Президента України.

У 1-му турі президентських виборів набрав 31,17 %, найбільше в Криму — 82,6 %, найменше в Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях — 2.5-3.5 % голосів.

У 2-му турі: 52,15 %, найбільше в Криму і Севастополі — 89,7 та 91,5 %, найменше в Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях — 2,5-3,5 % голосів. З шести суперників головним конкурентом на виборах став на той час чинний президент — Леонід Кравчук, набрав у першому турі 37,92 %, а у другому — 45,1 % голосів.

14 листопада 1999 вдруге обраний на посаду Президента України. У 1-му турі 9 598 672 голосів (36.49 %), перше місце з 13 претендентів. У 2-му турі 15 870 722 голосів (56.25 %).


Касетний скандал

Восени 2000 був звинувачений у зникненні опозиційного журналіста — Георгія Гонгадзе (так званий «касетний скандал»). Олександр Мороз оприлюднив аудіозапис, на якому нібито були записані розмови президента, глави адміністрації президента Володимира Литвина і міністра внутрішніх справ України Юрія Кравченка, що стосувалися зникнення Гонгадзе. Це послужило початком акції «Україна без Кучми», організованою опозицією. Учасники протесту проводили багатолюдні вуличні демонстрації та створили наметові містечка в центрі Києва. У 2001 Верховна Рада безрезультатно кілька разів намагалася винести недовіру стосовно Леоніда Кучми. 21 березня 2011 року в постанові одного із слідчих Генеральної прокуратури фігурувало прізвище Кучми, що пов'язано з потенційним визнанням того, що мало місце перевищення службових повноважень. 23 березня 2011 року Леонід Кучма прибув до Генеральної прокуратури. Але, коли була спроба організувати там очну ставку його та Миколи Мельниченка, покинув прокуратуру.

Його звинувачували в незаконному продажі зброї, в організації побиття депутата Олександра Єльяшкевича. Леонід Кучма втратив популярність в країні, і згідно з даними соціологічних досліджень не довіряло йому приблизно 60% українців, тоді як довіряли 10-20 % опитуваних. У грудні 2002 р. опитування організації Міжнародна фундація виборчих систем показувало, що рейтинг довіри до Кучми знизився до найнижчої точки з часу обрання на посаду президента. Йому довіряло лише 12-14% українців. Така ж тенденція була і у ставленні громадян до Верховної Ради та інших державних інститутів.


Вибори до ВРУ 2002

На парламентських виборах 2002 р. Кучма підтримав блок «За єдину Україну!», який очолив голова президентської адміністрації Володимир Литвин і прем'єр-міністр Анатолій Кінах. З результатом 11,8 % пропрезидентський блок фактично зазнав поразки. Проте Кучмі вдалося сформувати лояльну до нього більшість у Верховній Раді 4-го скликання за рахунок мажоритарних депутатів обраних, головним чином, на Донбасі.

акції «Повстань, Україно!»

Після виборів у країні розпочалися масштабні протестні акції «Повстань, Україно!», що знизили авторитет чинного Президента як серед громадян, так і за кордоном.


Завершення президентської каденці

11 листопада 2004 року Леонід Кучма презентував Президентський фонд «Україна» та нову книгу «Своїм шляхом. Роздуми про економічні реформи в Україні». Метою діяльності фонду є сприяння розбудові та консолідації громадянського суспільства, а також захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні. Згідно зі Статутом, він є благодійною організацією, створеною відповідно до Конституції України та Закону України «Про благодійництво та благодійні організації». Основними напрямками роботи Фонду є гуманітарна діяльність з підтримки обдарованої молоді в Україні, а також науково-експертна, аналітична робота та міжнародна співпраця (підвищення культурного рівня та естетичного виховання громадян; організація та здійснення заходів з метою захисту культури, мистецтва та духовності, книговидання; підтримка талантів у сфері освіти; сприяння перспективній творчій молоді; підтримка сільських бібліотек. Перелік напрямів не є вичерпним). Президентський фонд «Україна», за відгуками, і дотепер здійснює реальну допомогу десяткам або сотням обдарованим дітям та молоді зробити перші кроки у своєму становленні.

Після відставки Кучма отримав довічне утримання у розмірі заробітної плати діючого президента, державну дачу і державну охорону. Леонід Кучма не брав участь в активних політичних проектах, лише зрідка виступаючи публічно з коментарями стосовно поточної ситуації. Він не відсторонився від участі у житті країни після відставки. Його оцінка ситуації в Україні була заснована на його досвіді та не містила політичних амбіцій.