Документ без названия
 Україна

Кравчук Леонід Макарович

Леоні́д Мака́рович Кравчу́к (нар. 10 січня 1934, село Великий Житин, Волинське воєводство, Польська Республіка, нині Рівненська область) — перший Президент України після здобуття нею незалежності (1991–1994), Голова Верховної Ради України у 1990-1991, Народний депутат України у 1990–1991 та 1994-2006, Герой України (2001).

КРАВЧУК Леонід МакаровичЛеонід Макарович Кравчук – політичний і державний діяч, перший всенародно обраний Президент України.
Герой України з врученням ордена "Держави" (2004). Народився в с. Великий Житин у сім'ї селянина. Був єдиним хлопчиком у великій родині, яка жила в одному невеликому будинку (тут же мешкали два батькових брати зі своїми багатодітними сім'ями). До школи вперше пішов за часів німецької окупації в роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945. Проте навчання тривало лише 2 місяці. Після війни за один рік пройшов 4-річну шкільну програму. Після 7-го класу почав працювати і паралельно навчався в Рівненському кооп. технікумі.

Закінчивши з відзнакою технікум, поступив до Київського унiверситету. 1958 отримав диплом економіста і цього ж року разом з дружиною Антоніною Михайлівною переїхав з Києва до Чернівців. Викладав там курс політекономії в Чернівецькому фінансовому технікумі.

1960–67 – консультант-методист, лектор Будинку політпросвіти, помiчник секретаря, завідувач відділу агітації та пропаганди Чернівецького обкому КПУ. 1967 був направлений до Москви для навчання в аспірантурі Академії суспільних наук при ЦК КПРС.

1970 захистив канд. дис. на тему: "Сутність прибутку при соціалізмі та його роль у колгоспному виробництві". Від 1970 живе в Києві. Обіймав посади: зав. сектору перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи, інспектора, помічник секретаря ЦК, перший заступник завідувача відділу, завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ. 1988 завідувач ідеологічного відділу ЦК КПУ.

Перебуваючи на цій посаді, вів публічну полеміку з представниками Народного руху України. Від жовтня 1989 до червня 1990 – секретар ЦК КПУ з ідеологічної роботи, кандидат у члени політбюро ЦК КПУ, з червня 1990 – член політбюро, 2-й секретар ЦК КПУ. Депутат ВР СРСР 10-го (1984–89) та 11-го (1989–91) скликань. У березнi 1990 обраний народним депутатом УРСР, у липнi 1990 – головою ВР УРСР.

Від липня 1990 – також чл. ЦК КПРС. Під час серпневого (1991) путчу в Москві відмовився виконувати накази нелегітимного Держ. к-ту із надзвичайного стану (рос. абревіатура – ГКЧП; Государственный комитет по чрезвычайному положению), невдовзі заявив про вихід з КПРС.

Під його кер-вом ВР УРСР прогосила 24 серпня неза-лежність республіки .
1 груд. 1991 на президентських виборах отримав підтримку 19 млн 643 тис. 481 виборця (61,59 %).

7–8 груд. 1991 разом із президентом Росії Б.Єльциним і головою ВР Білорусії С.Шушкевичем брав участь у нараді в Біловезькій Пущі (Білорусь), на якій було ухвалено рішення про ліквідацію СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав.

 створення СНД 1991

Як Президент України поставив підпис під Біловезькою угодою про створення СНД 1991. Перебував на посаді Президента України до липня 1994. У цей період почалося формування атрибутів держав-ності України, скорочення ЗС, створення багатопарт. системи, започаткувався процес поділу держ. влади.

Протистояння Президента і ВР призвело до створення в лютому 1992 Держ. думи України, яку Кравчук очолював до жовтня 1992 і діяльність якої виявилась неефективною.

У березнi 1992 було запроваджено інститут представників Президента України, що значною мірою зміцнило президентську вертикаль, але водночас призвело до протистояння між цими представниками та головами міських і районних рад через неокресленість від-повідних компетенцій.

Спроби Прем'єр-міністра України Л.Кучми (призначений у жовтнi 1992) підпорядкувати собі представників Президента України в областях призвели до його конфронтації з Кравчуком, до цього за відсутності чіткого проекту реформ додалися труднощі в економичному розвитку, падіння життєвого рівня народу, зростання злочинності.

Протистояння і тогочасного складу депутатів ВР України закінчилося ухваленням рішення обопільно достроково припинити свої повноваження й оголосити нові вибори.

На дострокових виборах 1994 кандидат у президенти України Кравчук у 1-му турі зайняв 1-ше місце серед 7 претендентів, набравши 37,92 % голосів; у 2-му турі поступився Л.Кучмі, набрав 45,1 % голосів.

У вереснi 1994р. обраний нар. депутатом. Був чл. К-ту з питань к-ри і духовності, чл. депутат-ської групи "Конституційний центр" (до цього – чл. фракції "Соціально-ринковий вибір").

 президент України Кравчук

До грудня 1996р. – президент фонду сприяння мист-вам України. Голова Держ. комісії з проведення в Україні адм. реформи (з липня 1997р.). Від січня 1998р. – чл. Соціал-демократ. партії України (об'єднаної). За списком цієї партії (СДПУ(о)) в березнi 1998р. обраний до ВР України, чл. фракції СДПУ(о) з травня 1998. Чл. К-ту в закордонних справах і зв'язках з СНД (з липня 1998); співголова Всеукр. об-ня демократ. сил "Злагода" (з берез. 1999). У червнi 2002р. – травня 2006р. – кер. фракції СДПУ(о), чл. к-ту в закордонних справах.

Нагороджений срібним орденом "За вірність Вітчизні", орденом Жовтневої революції, 2-ма орденами Трудового Червоного Прапора, орденом кн. Ярослава Мудрого 5-го (1996) та 4-го (1999) ступенів, ін. відзнаками.