Документ без названия
 Україна

Советско - германська війна.

Захопивши величезну територію в Європі, Гітлер 22 червня 1941 року напав на СРСР. З перших же днів війни виявилася явна слабість радянської армії, що була ослаблена постійними репресиями.
Улітку - восени 1941 року були розбиті багато радянських частин. Німецькі частини швидко просувалися на схід. ДО 19 вересня були взяті Київ і Полтава; до 16 жовтня - Одеса; 24 жовтня - Харків. До кінця 1941 року була захоплена майже вся територія України, крім Криму (він був захоплений у середині 1942 року).

При евакуації комуністи знищували промислові об'єкти, продукти харчування. Розстрілювалися багато політичних ув'язнених. У полон потрапили багато українців, які були в складі Радянської армії.

На території Західної України багато українців спочатку зустріли німців привітно - занадто свіжі були в пам'яті звірства комуністів. Члени ОУН почали формування українських органів влади. Однак, майже відразу німці забороняють діяльність цих організацій. Багатьох українських націоналістів німці заарештували й кинули в коцлагеря. Деякі націоналісти були ними розстріляні. Був арештований і кинутий у концтабір керівник ОУН - Степан Бандера.

Німецькі війська почали вести на окупованих українських землях політикові терору. Вони вважали українців неповноцінною расою й прагнули зробити з України продовольчу базу для Німеччини.

Проти українських євреїв проводилася політика їхнього знищення. Тільки восени 1941 частини "СС" знищили на Україні близько 850 тисяч євреїв. У німецьких концтаборах умирали тисячі військовополонених - українців. На роботу в Німеччину в 1942 - 1944 роках було вивезено близько 2 мільйонів чоловік.

Українці по обох сторони фронту.

Під час другої світової війни українці оказалист по різні сторони фронту. Вони розділилися навіть не на дві, а на три частини. Одна з них пішла на службу до німців. Однак не можна їх усіх уважати зрадниками й зрадниками. Багатьма рухало бажання помститися радянської влади за ті переслідування, яким вони піддалися, за смерть своїх близьких, розстріляних або загиблих у сталінських таборах, за загиблих під час голодомору й колективізації.

Також, західні українці, які дуже довго жили окремо від СРСР, сприйняли вступ радянських військ як те, чим воно й було - як окупацію. І тому вони вважали своїм обов'язком боротися проти радянських окупантів.

Вони йшли служити в поліцію. Крім того, в 1943 році була сформована дивізія "СС" "Галичина", що складалася з українців. Багато хто з них загинули. Звичайно не можна їх прославляти, як героїв, але й робити з них лиходіїв теж не можна. Адже злочинці й негідники були й у Радянській армії.

Більша частина українців перебувала в Радянській армії й воювала проти фашистів. Вони чесно боролися проти фашистських військ. Вони гинули через злочинну сталінську політику, у результаті якої СРСР виявився не готів до війни.

На кожного вбитого німецького солдата доводилося по 2 - 3, а те й 4 - 5 убитих радянських солдатів. І дуже часто в безглуздих атаках гинули сотні тисяч чоловік. Скільки смертей лежить на совісті сталінської тиранії!

Україна по числу загиблих у цій війні в процентному співвідношенні до всього населення України виявилася на другому місці !(На першому виявилася Польща). Багато українців перебували в партизанських загонах.

Прославилося партизанське з'єднання самобутнього українського партизана - Сидора Ковпака. Однак багато хто із цих загонів контролювали представники НКВД, і ці загони діяли по їхній вказівці. Так, на Західній Україні радянські партизани вели провокаційну й злочинну діяльність.

Сумно відомий російський розвідник Микола Кузнєцов, убиваючи німецьких офіцерів, залишав на місці вбивства документи, які повинні були вказувати на українських націоналістів, у результаті чого було розстріляне безліч безневинних громадян. Крім того, ці акції викликали відповідну реакцію німецької влади. Вони брали заручників з мирного населення й після чергового вбивства їх розстрілювали.

Таким способом комуністи намагалися розпалити партизанську війну. Ковалів, який не змогли піймати німці, був пійманий українськими націоналістами й страчений як злочинець. Пізніше він увійшов до складу радянських лжегероев таких як Зоя Космодемьянская, Павлик Морозов і інші.

І нарешті третя частина українців, які воювали й проти німців, і проти радянських партизанів, а пізніше й проти радянських військ. Багато українців, в основному на Західній Україні, відразу після приходу німецьких військ зрозуміли, що німці - це такі ж окупанти, які ніколи не дозволять створити українську державу і які относяться до українців як до своїх рабів.

В 1941 році проти радянських військ діяли українські загони Поліської Січі на чолі з Тарасом Бульбой - Боровцом. Німці спробували їх роззброїти й з літа 1942 року ці загони під новою назвою - Українська Повстанська Армія (УПА) починають боротьбу проти німців і радянських партизанів. Бійці УПА успішно відбивали настання добірних німецьких карателів, сформованих із частин "СС".

На Волыне починають діяти й партизанські загони ОУН, які з осені 1942 року починають воювати й з німецькими окупантами. Поступово до них присоединяються частина українських поліцаїв, які зрозуміли всю сутність німецької окупації.

Боротьба проти німців і радянських партизанів була важкою. Хоча радянських партизанів бійці УПА успішно розбивали, однак у боях з німцями вони зазнавали важких втрат.

Наприкінці 1943 року німцями був схоплений керівник Поліської Січі - Бульба - Боровец, і був кинутий у концтабір Заксенхаузен. Але, на Західній Україні з'являються всі нові й нові загони, які боряться проти німців і Рад.

В 1943 році з'явилися Українська Народна Революційна Армія й Українська Національна Самооборона. У деяких гірських і лісових районах вони навіть змусили німців відступити. Але, з поразкою Гітлерівської Німеччини їхня боротьба не закінчилася.