Документ без названия
 Україна

Голодомор 1932 - 1933 років.

Напевно найстрашніший злочин комуністів на Україні - це організація голоду на Україні (як не дико це звучить, але це правда) в 1932 - 1933 роках. У цей час на Україні йшла на повний хід колективізація.
Однак, у відмінності від Росії, на Україні вона йшла дуже повільно. Занадто багато було незалежних селянських господарств. Це була еліта всієї селян СРСР. Комуністи називали їхніми кулаками, куркулями по-українському, мироедами (хоча самі селяни так називали тільки сільських лихварів).

Однак була й інша назва - культурні хазяї. Багато хто з них виписували спеціальні журнали по сільському господарству, застосовували передові методи ведення господарства, уміло використали різні види добрив. Багато хто мали сільськогосподарські машини, невеликі підприємства по переробці продуктів сільського господарства.

Словом, це були ті, кого тепер називають фермери. Звичайно, такі люди ніколи не захотіли б піти в підпорядкування до кого - або. Саме проти них був спрямований голодомор 1932 - 1933 років. Та й взагалі, спочатку в колгоспи йшли тільки самі бідні селяни, ті, котрим втрачати було нема чого.

І звичайно, що селяни, що вміли звістки господарство, не хотіли йти в колгоспи. Вони проти цього пручалися, іноді пасивно, іноді активно ( справу доходило до знищення комуністичних ставлеников на селі).

Для придушення селянського опору комуністична партія вислала на село 30.000 "активістів". Їхнє завдання було відбирати в селян продукти й змушувати їх працювати в колгоспах.

ДО 1932 року більша частина селян була все - таки загнано в колгоспи. Особливо противившиеся цьому були разкулачены ( новий радянський термін), тобто в них було відібрано майже все майно (частина якого було передано в колгоспи), а самі "кулаки" і члени їхніх родин посилалися в Сибір, у Казахстан, на північ. Дуже багато з них умерло під час цього насильницького переселення від голоду, холоду, хвороб.

Однако після появи колгоспів з кожним роком стало зменшуватися кількість вирощених продуктів. Нікому не хотілося працювати на повну силу й одержувати за це копійки, а те й просто замість грошей нараховані трудодні.

Керівництво СРСР на чолі з Йосипом Сталіним вирішило знищити остаточно незалежних селян і залякати інших. Центральний Комітет ВКП (б) і Рада Народних Комісарів СРСР видали 7 серпня 1932 року антилюдський закон "Про охорону соціалістичної власності", згідно якого за крадіжку декількох колосків колгоспника могли відправити в концтабір або навіть розстріляти.

Після збору врожаю 1932 року активісти радянської влади, часто підтримані військами НКВД (Народний Комісаріат Внутрішніх Справ, пізніше перейменований у КДБ) відбирали в селян останні продукти, аж до картоплі, овочів м сухофруктів.

У результаті спалахнув напевно найбільший і страшний голод за всю історію України. Голодували цілі регіони. За недоздачу продуктів у рахунок державних поставок цілі села вносилися в чорний список, вони оточувалися військами НКВД і ці села майже повністю вимирали від голоду.

Але самим було те, що в той час, як люди вмирали від голоду зовсім поруч із їхнього хліба й цукру на спиртових заводах робили горілку (горілка давала план, давала гроші), у великій кількості український хліб вивозилася на захід. Селяни намагалися врятуватися від голоду й бігли в міста, але й там не знаходили порятунки, умирали на вулицях.

У голодуючих селах з'явилися випадки людожерства. Умирали все: діти, старі, дорослі. А навесні - восени 1933 року голодних людей виганяли на посівну, де багато хто з них умерли прямо на поле.

Скільки вмерло тоді не відомо дотепер. Називаються різні цифри - від 4 і до 8 мільйонів чоловік. Все це ретельно ховалося від закордонних країн і навіть від власних громадян.

У результаті голодомору 1932 - 1933 років було знищено традиційне українське село. Почалася суцільна зрівнялівка. Не дивлячись ні що, з кожним роком поставки сільгосппродуктів зменшувалися. Коли - те найбагатша хлібна житниця - Україна, стала простим придатком радянської тоталітарної держави.